Г 75 Грінченко, Борис Дмитрович (письменник, педагог, лексикограф, літературознавець, етнограф, історик, публіцист, громадсько-культурний діяч, політичний діяч ; 1863-1910). Олеся. Грицько. Украла : Троє оповіданнів з малюнками / Б. Д. Грінченко. - Київ : Український учитель, 1909. - 32 с. - Б. ц. Примітки про особливості: Прим. Е130 : РІДКІСНІ ВИДАННЯ.
Рубрики: Українська література--Оповідання--Тексти--Популярні видання Кл.слова (ненормовані): рідкісне видання -- художня література для дітей Анотація: «Олеся» – оповідання Бориса Грінченка, написане у 1890 році. Твір відзначається авторським гуманізмом, глибиною проникнення у світ дитячої психології, зображенням родинного та національного обов'язку. Автор, змальовуючи життя і виховання дітей в тогочасних суспільних умовах, реалістично і всебічно відтворював психологію героїв, спосіб їх мислення за допомогою діалогів, введених до тексту. Дія відбувається на Волині, у невеличкому селі та навколишніх лісах, за часів турецько-татарських нападів. Бувалий козак дід Данило черговий раз оповідає сиротам Олесі та Михайлику про свої поневіряння на каторзі, про порятунок, повернення до села, напад татар 9 років тому та загибель батьків дітей, після чого він забрав малечу до себе. Одної неділі, діти вирішили піти в ліс по ягоди, а в дорозі помітили татар. Олеся наказала Михайлику бігти до села, попередити дідуся, а сама дозволила загарбникам схопити себе, щоб привести їх до болота. Коли татари зрозуміли, що були обмануті, то одразу вбили дівчину. Завдяки Михайлику селяни встигли втекти в ліси, та це вже було непотрібно. Наступного дня дід Данило, Михайлик та ще кілька чоловік знайшли лише «татарських коней, що позагрузали в болоті» та мертву Олесю. «На шиї в неї був татарський аркан.» Олеся врятувала село і спричинила загибель татарського загону ціною власного життя. «Другого дня ховали Олесю… плакали всі: і старі й малі, і чоловіки й жінки, і подруги-дівчата.» Над могилою дід Данило сказав: «Кожен повинен боронити свій рідний край, не жаліючи життя! Дай, боже, всякому такої смерті!»Дія відбувається на Волині, у невеличкому селі та навколишніх лісах, за часів татарсько-турецьких нападів. Бувалий козак дід Данило черговий раз оповідає сиротам Олесі та Михайлику про свої поневіряння на каторзі, про порятунок, повернення до села, напад татар 9 років тому та загибель батьків дітей, після чого він забрав малечу до себе. Одної неділі, діти вирішили піти в ліс по ягоди, а в дорозі помітили татар. Олеся наказала Михайлику бігти до села, попередити дідуся, а сама дозволила загарбникам схопити себе, щоб привести їх до болота. Коли татари зрозуміли, що були обмануті, то одразу вбили дівчину. Завдяки Михайлику селяни встигли втекти в ліси, та це вже було непотрібно. Наступного дня дід Данило, Михайлик та ще кілька чоловік знайшли лише «татарських коней, що позагрузали в болоті» та мертву Олесю. «На шиї в неї був татарський аркан.» Олеся врятувала село і спричинила загибель татарського загону ціною власного життя. «Другого дня ховали Олесю… плакали всі: і старі й малі, і чоловіки й жінки, і подруги-дівчата.» Над могилою дід Данило сказав: «Кожен повинен боронити свій рідний край, не жаліючи життя! Дай, боже, всякому такої смерті!»Завдяки Михайлику селяни встигли втекти в ліси, та це вже було непотрібно. Наступного дня дід Данило, Михайлик та ще кілька чоловік знайшли лише «татарських коней, що позагрузали в болоті» та мертву Олесю. «На шиї в неї був татарський аркан.» Олеся врятувала село і спричинила загибель татарського загону ціною власного життя. «Другого дня ховали Олесю… плакали всі: і старі й малі, і чоловіки й жінки, і подруги-дівчата.» Над могилою дід Данило сказав: «Кожен повинен боронити свій рідний край, не жаліючи життя! Дай, боже, всякому такої смерті!». Утримувачі документа: Педагогічний музей України Дод.точки доступу: Чайченко, В., Гринченко, Б. Примірників всього: 1 Сервер (1) Вільні: Сервер (1) |