Форма документа : Стаття із журналу Шифр видання : Автор(и) : Лісневська А. Л. Назва : Екранне видовище як інструмент пропаганди (на прикладі кінострічки Івана Кавалерідзе "Коліївщина", 1933) Місце публікування : Інтегровані комунікації: науковий журнал/ Київський університет імені Бориса Грінченка, Інститут журналістики. - Київ: Київський університет імені Бориса Грінченка, 2019. - Вип. 1(7). - С. 63-68 (Шифр І254815328/2019/1(7)) Примітки : Бібліогр. в кінці ст. Ключові слова (''Вільн.індекс.''): пропаганда--міфологема--екранне видовище--інформаційно-комунікаційний простір--радянський кінематограф--українська історія Анотація: Міфотворчі процеси в комунікаційному просторі – «наріжний камінь» ідеології в усі часи існування людства. Одним з інструментів ефективності впливу пропаганди на людину є довіра до інформації. Сьогодні це відбувається завдяки розповсюдженню інформації з персоніфікованим відеоконтентом у соцмережах, в тому числі за допомогою конвергентних медіа. Створюються нові міфи та соціальні установки, вирішуються долі країн, формується громадська думка. У 20–30 роки минулого століття роль найпотужнішого екранного медіа виконував кінематограф. У статті розглядаються основні ідеологічні повідомлення української радянської кінострічки 1933 року «Коліївщина». В період масової кінофікації «Коліївщина» виконувала грандіозну місію – створення нових міфологем задля маніпуляції свідомістю населення. Це відбувалось в трагічний період української історії (1933 рік, Голодомор) через екстраполяцію історичної правди та втілення її в найемоційнішу на той час форму – форму екранного видовища. Радянська влада використовувала могутній вплив екранного зображення з метою пропаганди мрій, ілюзій, образів, стереотипів, які втрачають референтний зв’язок з реальністю. Фільм І. Кавалерідзе «Коліївщина» демонструє інтерпретацію історичних подій та національної ідеї, перенесення ідеології «радянського сьогодення» в порівняно далеке минуле. Стрічка створена на тлі політичної кон’юнктури початку 1930-х років: боротьба з українським «буржуазним националізмом», справа «Спілки визволення України», репресивна політика щодо села, згортання політики «коренізації». Тобто, з одного боку навмисне звертання до українського, з іншого боку – репресії українського селянства. Не зважаючи на цензуру, І. Кавалеридзе вдається створити національний інклюзивний наратив, що зображує український простір як багатоетнічний та різноманітний, але водночас національно колоритний. Проте, з точки зору сьогодення, псевдонародний.