Форма документа : Стаття із журналу Шифр видання : Автор(и) : Гальчук О. Назва : Трагічний блазень французької літератури як топос ідентичності (з художнього досвіду Віктора Гюго і Поля Верлена) [Електронний ресурс] Місце публікування : Синопсис: текст, контекст, медіа: електронний фаховий журнал/ Київський університет імені Бориса Грінченка. - Київ: Київський університет імені Бориса Грінченка, 2020. - Том 26, № 3. - С. 73-83. - ISSN 2311-259Х (Шифр С325934233/2020/26/3). - ISSN 2311-259Х Форма і об'єм ресурсу: Електронні текстові дані Примітки : Бібліогр. в кінці ст. - Назва з титул. екрана Ключові слова (''Вільн.індекс.''): трагічний блазень--інтерпретація--архетип--романтизм--символізм--модернізм--символ Анотація: Як реалізація невичерпного у свої х значеннях архетипу символ залишається актуальним об’єктом наукових досліджень. Особливо коли и деться про символи, мовою яких розмовляють різні національні культури. До таких належить образ трагічного блазня, активним зверненням до якого позначені доба романтизму і рубежу ХІХ–ХХ ст. Інтерес до ї хніх художньо-естетичних систем, множинність інтерпретаціи архесимволів та специфіка ї х авторських і національних оприявнень у літературі зумовлюють актуальність цієї студії . Предметом дослідження є особливості функціонування образу трагічного блазня у французьких письменників, чия творчість значною мірою є маркером здобутків романтизму (Віктор Гюго) і доби порубіжжя (Поль Верлен). У роботі застосовані такі наукові методи, як історико-літературнии , порівняльно-типологічнии , архетипнии . І хніи потенціал дав змогу розглянути особливості функціонування образу трагічного блазня крізь призму ідентичності. Широкии контекст висвітлення цієї проблеми уможливив вирішення низки завдань: окреслити витоки формування художнього образу трагічного блазня; визначити чинники и ого актуалізації у творах романтизму і модернізму та проаналізувати авторські варіанти інтерпретації . У цьому новизна запропонованої студії . Результатами дослідження є такі висновки: у французькіи літературі романтизму і символізму за умови такого спільного для ї хньої естетики ідеи но-художнього підґрунтя, як індивідуалізм, у романтика Гюго трагічнии блазень — це гротесковии знак доби, символ невирішеності владою комплексу соціальних проблем. Натомість символіст Верлен, не відкидаючи важливості дослідження соціальних аспектів буття, сприи має трагічного блазня як alter ego сучасного митця и людини доби взагалі, надаючи перевагу естетичним і філософським пріоритетам. Особливістю модерністської інтерпретації є високии потенціал автобіографічного змісту образу трагічного блазня. Він функціонує і як ліричнии герои та маска автоліричного персонажа. У літературних містифікаціях це персонаж під подвіи ною маскою, в обраніи митцем стратегії реалізації життєвого сценарію — у формі вдаваної асоціальності, епатажу, примітивізму як імітації творчості, автопародії . Перспективними є подальші дослідження образу трагічного блазня в різних національних літературах як можливості для письменників глузливо продемонструвати «виворіт» суспільного і світового ладу. Тоді як трагічнии акцент цього образу — продовження традиції сприи мати власну творчість маніфестом «ненавидячої любові» до свого часу, батьківщини і світу