Semergey, N.     The evolution of a church and religious role in the Ukrainian national and cultural Renaissance in the second half of the 19th - the first third of the 20th century: the modern historiography = Еволюція ролі релігії та церкви в українському національно-культурному відродженні другої половини ХІХ - першої третини хх століття: новітня історіографія / N. Semergey // Схід = Skhid : аналітично-інформаційний журнал. - 2019. - № 6. - P100-105. - Бібліогр. в кінці ст. . - ISSN 1728-9343. - ISSN 2411-3093 Кл.слова (ненормовані): національно-культурне відродження -- новітня історіографія -- релігія -- релігієзнавча думка -- церква -- держава -- духовність -- культура -- національна ідентичність -- секулярність -- клерикальність Анотація: У статті проаналізовано український історіографічний наратив із проблеми еволюції місця й ролі релігії та церкви в українському духовно-культурному відродженні та національно-визвольному русі другої половини ХІХ - першої третини ХХ століття. Виокремлено два напрями дослідження сучасними істориками релігійноцерковного виміру українського національно-культурного відродження. Перший - історія релігієзнавчої думки, представники якого вивчають релігієзнавчі рефлексії тогочасних провідних діячів культури, освіти, релігії та літератури, другий - історія церковного життя в Україні, у центрі досліджень якого поставлено аналіз місця та ролі церковних інституцій в українському модерному національно-культурному відродженні (діяльність УГКЦ, Всеукраїнський православний собор, УАПЦ тощо). Відзначено, що виокремлена історіографічна тематика відповідає рівням еволюції релігійно-церковного складника в модерних духовно-культурних і політикодержавотворчих процесах: розвиток релігієзнавчої думки та інституціювання церковно-парафіяльної освіти другої половини ХІХ століття сприяли інтеграції церкви та релігії у хід побудови національно-демократичного суспільства та держави на початку ХХ століття. Історики зазначають, що за розмахом і масштабом церковно-релігійне життя і релігієзнавча думка на українських землях у другій половині ХІХ століття були значно помірнішими, аніж у перші десятиліття "довгого століття". Українські землі були розділені як політично, так і конфесійно, що гальмувало національне церковно-релігійне життя, сприяло клерикальній індиферентності та "релігійному абсентеїзму". Зазначено, що позитивним є той факт, що сучасні історики відходять від політизації в розгляді сакрально-релігійної тематики, що було мейнстримом у дослідженнях радянської доби. Вчені спільні в думці, що попри інституційну слабкість церковно-релігійного життя українських земель у другій половині ХІХ століття, все ж релігія і віра як есенційні риси української ментальності збереглися, а відтак відігравали помітну роль у духовно-культурному розвитку українства, закладали міцну основу подальших державотворчих змагань. Зроблено висновок, що розвиток релігієзнавчої думки, рецепції мислителів щодо феномену українського християнства та національної церкви підготували необхідні умови для заходів щодо упорядкування та розбудови українського церковного життя на початку ХХ століття. Дод.точки доступу: Наталія Семергей Є примірники у відділах: всього 1 : ГП ЧЗ (1) Вільні: ГП ЧЗ (1)