Бібліотека Київського столичного університету імені Бориса Грінченка

Головна

Спрощенний режим

Посібник користувача

Бази даних

Наукові періодичні видання Університету- результати пошуку

Вид пошуку

Електронний каталог бібліотеки

Каталог авторефератів та дисертацій

Грінченкознавство

Рідкісні та цінні видання

Українська Аудіокнига

Мережеві ресурси

Наукові періодичні видання Університету

Зона пошуку

Знайдено у інших БД:

Електронний каталог бібліотеки (54)

Грінченкознавство (9)

Рідкісні та цінні видання (12)

Формат представлення знайдених документів:
повний	інформаційний	короткий

Відсортувати знайдені документи за:
автором	назвою	роком видання	типом документа

Пошуковий запит: (<.>K=Єфремов<.>)

Загальна кількість знайдених документів : 2
Показані документи с 1 за 2

Козлов, Р.
Образ Грінченка-письменника в публіцистиці МУРу. - C. 23-33. [Електронний ресурс] / Р. Козлов. - Електронні текстові дані // Синопсис: текст, контекст, медіа : електронний фаховий журнал. - 2018. - № 4. - С. 23-33. - Бібліогр. в кінці ст. . - ISSN 2311-259Х

Кл.слова (ненормовані):
Борис Грінченко -- Мистецький український рух -- поезія -- проза -- історія літератури -- покоління
Анотація: Творчість Бориса Грінченка по-різному оцінювалася протягом 20 століття. В СРСР офіційна наука то вихваляла його, то забороняла згадувати. Період 1940-х років з цього погляду важливий, оскільки є можливість побачити, як Грінченка оцінювали емігранти в час офіційної заборони. Мистецький український рух (1945–1948, МУР) був потужним сплеском активності митців-емігрантів. До кінця 1920-х років історики української літератури (І. Франко, С. Єфремов, О. Барвінський) вписали Грінченка в контекст покоління «вісімдесятників». Там йому відвели чільне місце «першого професійного письменника на Україні». Головним принципом побудови таких історій був популярний в той час поколіннєвий підхід. Тому дослідники зауважували, що Грінченко близький до «сімдесятників», проте розташовували його в іншому поколінні. МУР не був монолітним утворенням. У ньому постійно виникали дискусії та різні групи. Проте проведений аналіз свідчить, що учасники руху доволі високо цінували спадщину Грінченка. Вони відводили його творчості важливе місце в просвітницькому русі. Разом з тим Ю. Шевельов та В. Петров чітко означили неможливість розвитку поезії Грінченка в бік модернізму. Головним історико-літературним принципом у 1940-х роках стає стильовий. Тому учасники МУРу розглядають Грінченка не як представника покоління, а як носія певних стильових домінант. За їхніми оцінками, у прозі Грінченка утілилися досягнення європейської реалістичної прози 19 ст. У публіцистичних висловлюваннях представників різних груп МУРу він постає своєрідним маркером кінця домодерного періоду української літератури. У статті наведені штрихи до портрету Бориса Грінченка в українському літературознавстві. Такий портрет слід виписати, ураховуючи всі етапи становлення його образу протягом 20 ст.
Перейти до зовнішнього ресурсу https://synopsis.kubg.edu.ua

Є примірники у відділах: всього 1
Вільні: 1

Знайти схожі

Вірченко, Т.
Засади оцінки та канонізації драматургічних творів українськими публіцистами кінця XIX початку XX ст. [Електронний ресурс] / Т. Вірченко, Р. Козлов. - Електронні текстові дані // Синопсис: текст, контекст, медіа : електронний фаховий журнал. - 2019. - Том 25, № 3. - С. 113-119. - Бібліогр. в кінці ст. . - ISSN 2311-259Х

Кл.слова (ненормовані):
українська драматургія -- літературний канон -- межа століть -- публіцистика -- літературна критика -- театральна критика
Анотація: Предметом дослідження є драматургічний канон, проблема якого є нагальною для кожної нації. Як доволі мінливе явище театр різко реагує на соціальний запит. Тому важливо усвідомлювати ті критерії та засади, за якими можуть бути оцінені драматургічні твори, придатні для входження в національний канон. Метою розвідки є виокремлення на матеріалі публіцистики кінця XIX – початку XX століття критеріїв канону драматургічних творів, критеріїв, перевірених не тільки часом, а й інтелектом. Досвід українських публіцистів кінця ХІХ – початку ХХ ст. у цій галузі є надзвичайно важливим. Розділені в державному і в етнічному сенсі, українці виробляли систему спільних кодів, зокрема й культурних. Причому переважно брали за взірець досвід сформованих історичних націй зі сталою театральною історією. В результаті дослідження з’ясовано, що розробка таких засадничих кодів велася одночасно в кількох напрямах. Це і вироблення принципів оцінки поетичної мови, і встановлення вимог до особистості автора, і відбір оригінальних творів національної літератури як взірцевих, і формування жанрового репертуару театрів. Через специфіку тогочасного розуміння просвітницької ролі драматичної літератури та вистав варто говорити і про ідеологічну частину вимог до якісного художнього твору. Актуальний ідейний зміст розглядався (Іван Франко, Микола Євшан, Леся Українка) як обов’язковий чинник успіху твору. Однак він повинен не зумовлювати дидактизм, а служити радше ілюстративним матеріалом. Сергій Єфремов, говорячи про українську драматургію зазначеного періоду вже з позицій історика літератури, головну увагу зосереджував на сценічності та змісто-формальній цілісності п’єси. Виявлені критерії формування канону становлять новизну дослідження та його практичне значення, ставши мірилом оцінки тих творів, що ними можна розширити український драматургічний канон. Загалом формування канону є позитивно-дискутивним явищем, адже приводить до пошуку точок дотику і відновлення цілісності роз’єднаної національної літератури та культури
Перейти до зовнішнього ресурсу https://synopsis.kubg.edu.ua

Дод.точки доступу:
Козлов, Р.

Є примірники у відділах: всього 1
Вільні: 1

Знайти схожі

© Міжнародна Асоціація користувачів і розробників електронних бібліотек і нових інформаційних технологій
(Асоціація ЕБНІТ)